«Король лев»: велич під сонцем

Видовищна опера, музична драма – нового «Короля лева» складно назвати анімацією через вражаюче поєднання технологій у складне мультивимірне явище. Так, класичний мультфільм перенесений на екран майже кадр у кадр, але історія залишає прийоми, притаманні саме анімації, і вдається до методів ігрового кіно – атмосферу створюють драматургія, плани зйомки, інакше працюють сюжет і музика. Навіть якщо прибрати ефект 3D, занурення у цей світ неможливо зробити сильнішим: його створює виняткова гама кольорів і фактур та операторська майстерність. Камера спускається до рівня дрібного звірятка, підноситься до верхівок дерев з жирафом, пливе над водою та шугає на скелі. Африканький простір завиграшки долає межі екрану і поглинає глядача.

«Людина-павук: далеко від дому» - і близько до ідеалу

Якщо людська воля, життєві обставини та зірки на небі породжують той ідеальний збіг, коли до режисера, який має хист та сміливість експериментувати, потрапляє гідний сценарист та товстенький бюджет, виходить справді класний кінокомікс – як «Залізна людина», «Диво-жінка» чи «Дедпул». А якщо бюджет потрапить до бухгалтера, буде «Капітан Марвел» з котиками. Добре, коли все ж є баланс між бухгалтерськими котиками та цікавими пригодами (бо кіно таки комерційна штука).

Новий «Спайдермен» вальсує на шворці: крок, комедія, крок, підліткові проблеми, крок, пригодницький пірует, крок, іронія, тримаємо баланс, комедія-комедія-комедія, фух, фінал. Сумувати собі історія не надто дозволяє, боїться підхопити досвід DC, із жартами теж обережненько - тут не влаштуєш «Вартових Галактики».

Цей режисер втнув щось схоже на фокус Нолана: як той колись цілком перетворив казку на кримінальний бойовик (і це в нього вийшло вдало), ця історія стала підлітковою комедією, тому і не тримається на ній драма чи містика, все має бути просто. Та для початку нової фази супергеройських пригод дитячого кіно буде замало, тож оповідь повернулася на початок і залізла по вуха у спадок залізної людини.

І це дуже добре, бо разом із убивчими технічними приблудами цей нащадок отримав трохи нахабності, здорову іронію та класного вмотивованого ворога. Пан Містеріо - мої найщиріші компліменти Марвел. Гарна казка (якою є комікс) такою і має бути - багатошаровою, метафоричною, має витягувати якусь реалію та трансформувати у певний образ. Витівки Містеріо наблизили історію до шаленого Дедпула та навіть зсунули рейки у бік наукової фантастики, зачепивши уявлення про розвиток і використання технологій. За такий реверанс у бік образності сюжету і десь відмову від наївної прямолінійності, за це іронічне висловлювання про індустрію розваг загалом у відверто розважальному кіно Марвел заслужив на щире захоплення (хай це триває далі!). І саме Містеріо можна подякувати за візуальну частину, яка вдало використовує всі можливості 3D і справляє гідне враження (жаль, цікаві моменти не згадаєш без спойлерів!).

«Хранителі» Снайдера і «Залізна людина» Фавро, антиутопія «V це вендета» та шпигунський «Кінгсмен» - зараз найцікавіші втілення фантастики можна знайти саме у царині коміксу. Спроба повернутися у кіно до космічної романтики породила наївну пані «Гравітацію», класного «Марсіанина» та страшнющого покруча «Інтерстеллар», нахабно прекрасне фентезі виходить тільки у Джексона (а хобіти вже скінчилися). А ось комікс дає авторові розкішну можливість - сполучити будь-які жанри та прийоми: міфологію, сай-фай, фентезі, історичні факти, сатиру, нуар і так далі, варіанти необмежені - винайдіть свій і зніміть наступний блокбастер!

«Рокетмен»: Made in England

Якщо ви любите Елтона Джона – ви маєте це побачити, бо це цікавенна історія його життя із феєричними музикальними номерами. Якщо ви спокійно ставитеся до Елтона Джона – ви маєте це побачити, бо після такої зворушливої сповіді можете змінити своє ставлення. Якщо ви взагалі не маєте зеленого поняття, хто такий Елтон Джон – ви точно маєте це побачити, бо це шикарне кіно на основі реальної історії, розказаної щиро та проникливо, не кажучи про музику та акторську гру, гідну всіх майбутніх оскарів та глобусів.

Бетмен: Ноель

Комікси причаровують своєю веселою нахабністю. Там де фантастика дотримується кодексу – інопланетяни і сай-фай, дракони та фентезі – комікс із завзятим «Е-ге-гей!» ламає всі стіни і вилітає у космос на драконі-мутанті у пошуках нових пригод. Поєднати Дікенса та Бетмена - шалена ідея, так? Колись бабуся подарувала художнику Лі Бермехо примірник «Різдвяної історії», то ж присвятивши роки вдосконаленню техніки малювання коміксів, він влаштував ніч із візитами примар для Бетмена у випуску «Бетмен: Ноель».

Того вечора темний лицар підхопив грип і замість того, щоб загорнутися у ковдрочку і поспати, побіг швендяти містом і зустрів своїх «приятелів» зі всесвіту DC. Жінка-кішка дала йому по пиці, Супермен чесно спробував відтягти хвору людину додому, а Джокер мовчки прикопав на кладовищі.

На Готем спускалася ніч, вікна світилися золотавими вогниками у сутінках, сніг повільно вкривав вулиці і хрумко рипів під ногами поодиноких перехожих. Роздивляючись сторінки, ти зосереджуєшся на грі світла і тіні, на спогляданні пластики рухів персонажів та предметів, немов перед тобою предмети живопису чи скульптури. Ось колючий вітер заламує пальто Джокера, ось напружена фігура жінки-кішки, яка тільки-но приземлилася на ковзкий дах після стрибка, фігура Супермена, що пливе у повітрі, нагадує античну скульптуру. Всю цю гаму відчуттів ти маєш завдяки чуттєвій техніці малюнку та майстерному розташуванню кадрів. Статичне зображення незбагненним чином перетворюється на анімацію, оживає, пробуджує всі інші відчуття.

Ця історія не передбачає надто несподіваних поворотів, вона відома, враження справляє створена атмосфера і потенціал твору: тобі захочеться дізнатися, що ж сталося з Робіном, який з‘явився у спогадах, на що ще здатна Жінка-кішка, що вчинить Джокер і т.д. Комікс може бути справжнім витвором мистецтва у будь-якому жанрі. Насправді ж будь-який фільм починається з коміксу – бо для зйомок малюють розкадровку. «Бетмен: Ноель» нагадає вам готичну казку Тіма Бартона і перенесе у зимове місто навіть зі спекотного червня.

"Джон Уік 3": у грі по самі вуха

Можна по-різному використовувати гіпернасилля як прийом, можна створювати похмурі трилери про паскудну людську сутність та природу зла – фон тріерів теж хтось любить, а можна вийти у царину розважального кіно та вшкварити крутий бойовик. Тут можна майже все, хто наважиться придовбуватися до реалістичності, якщо ти берешся за гротескні прийоми і фактично створюєш казку.

Трохи шутер, трохи комікс, трохи «Вбити Біла» - Чад Стахельськи, каскадер та постановник боїв у «Матриці», схрестив у своїй божевільній лабораторії шалені прийоми і вивів симпатичне створіння, воно б‘ється, гарчить і не дає глядачеві знудитися. У прокат вийшла вже третя частина пригод суперкілера Джона Уіка, здається, що там дивитися? Сало як сало, чим бойовик може здивувати, та каса за перший уікенд каже сама за себе.

Гра у фан-сервіс: що втратила «Гра престолів»

«Гра престолів» - це феномен, навіть після такого фіналу, на екрані розгорнувся цілий живий всесвіт, порівняння тут можливе хіба зі Середзем‘ям. Серіал показав одних із найпрекрасніших драконів у кіно – живих, небезпечних і красивезних! Поруч можна поставити тільки красунчика Смога (найкраща роль Камбебетча, як на мене). Серіал подарував нам класних акторів у яскравих образах (от Хал Дрого хоч і прожив недовго, та вже вистачило на пропуск до світу DC!). Складний сюжет із багатьох гілок, що сплітаються і розходяться, дозволяв обрати собі героя на свій смак, від містичної подорожі в пошуках просвітлення і набуття над здібностей до історії помсти. Трансформація героїв вирулювала сюжет на нові рейки і захоплювала. Якщо Пітер Джексон для свого кіно всесвіту обрав величні тони, ця історія зачарувала своєю хоробрістю, тут можливий будь-який сюжетний хід і ніхто з персонажів не має імунітету невмирущості (добре їх багатенько і будь-хто може перемітитися на шахівниці сюжету у центр). Та врешті решт історія підхопила вірус, який загрожує тривалим проектам.

"Інтерв‘ю з Богом": тишком-нишком

Мого улюбленця Мела Гібсона (так, пияка і хулігана) люблять критикувати за надмірність у фільмах, які він знімає вже як режисер. Кров рікою, тортури крупним планом, що аж млосно, потрощені трупи, по яких лазять щури, страшне, так? Мабуть через це його вражаючий «Hacksaw ridge» не поставлять поруч із «Врятувати рядового Райана» (хоча я краще копну його за структуру історії, яка могла б бути вдалішою). Як на мене, це не бажання схрестити інші жанри зі слешером, це свідомий вибір художнього методу відповідно до темпераменту творця – Гібсон сам такий, надмірний і буйний, мабуть він просто розповідає історію так, щоб вона вразила його самого. Хтось заперечить, що його «Страсті Христові» дійсно вражають? Але цей метод не просто не популярний серед митців, що обирають християнську проблематику, навпаки, я знову і знову зустрічаю дивну помірність.