«Рокетмен»: Made in England

Якщо ви любите Елтона Джона – ви маєте це побачити, бо це цікавенна історія його життя із феєричними музикальними номерами. Якщо ви спокійно ставитеся до Елтона Джона – ви маєте це побачити, бо після такої зворушливої сповіді можете змінити своє ставлення. Якщо ви взагалі не маєте зеленого поняття, хто такий Елтон Джон – ви точно маєте це побачити, бо це шикарне кіно на основі реальної історії, розказаної щиро та проникливо, не кажучи про музику та акторську гру, гідну всіх майбутніх оскарів та глобусів.

За матеріалом, який сам співак написав для Guardian, його не надто приваблювала перспектива складати мемуари, навіть у своєму поважному віці він більше любить дивитися у майбутнє і планувати. Але поява у них із Девідом Фернішем дітей, яких народила сурогатна мати, все змінила, тепер сер Елтон відчув потребу розповісти про своє життя, про шлях в музичній індустрії та людей, які на нього вплинули. Тому він погодився на таку веселу авантюру – мюзикл-історія, відверта, фантастична та реальна, смішна, сумна та серйозна, різнобарвна, як життя. До створення фільму долучився режисер Декстер Флетчер («Богемна рапсодія» - його задум і частково, так, лише частково його втілення), а на головну роль планували взяти Тома Харді (і навіть думали про Джастіна Тімберлейка, як хотів сам Елтон). Та поки проект дозрів, зірки зійшлися і все співпало, Том пішов, не дочекавшись і звільнивши місце для юного валійця Терона Еджертона, який довів свій надзвичайний талант перевтілюватися.

Обидва претенденти вже бачилися у фільмі "Легенда"

 Важко уявити цю історію іншою. Не мюзіклом, а звичайною драмою. Чи без Еджертона. Або Меддена. З неї неможливо прибрати жодну ноту. Жоден кадр. Жодне слово. Навіть із такою непростою структурою, навіть з поєднанням реального та фантастичного, музичних номерів та драматичної оповіді, із численними метафорами та алюзіями, всі елементи складаються у ціле, як частини симфонії. Декстер Флетчер зміг надихнути на майданчику всіх учасників працювати так, що втілене на екрані поглинає тебе цілковито і не відпускає згодом. Розповісти про видатного музиканта – надзавдання, обрати для цього мюзикл і не створити щось банальне – ще більше надзавдання. Музичні номери тут наповнили драйвом і пов‘язали з оповіддю із надзвичайним драматизмом. Не має значення хронологія створення пісень, вони розкривають характер героїв, їхні почуття та вчинки.

Одна з вагомих відмінностей від тієї ж «Рапсодії» - фокус на надзвичайній, навіть надприродній суті творчого процесу. «Мої руки не встигали за моїми думками», - каже Реджі, розповідаючи Берні, як легко написав музику до його «Border song». На прослуховуванні у студії він просто імпровізує, а чого варте створення «Your song», від віршів на кухонному столику за сніданком до запису в студії музики, вона виникла на твоїх очах, коли ти як загіпнотизований спостерігаєш, як пальці торкаються клавіш… Зловити це, передати глядачеві, щоб він так само був зачарований – сила цього фільму, і не дивно, що у відгуках люди пишуть про бажання брати уроки гри на піаніно, магія спрацювала. Так само якесь диво поєднало цих двох, Елтона та Берні, щоб наступні 50 років вони писали разом: випадковий конверт із купи пошти, який агент вручає музикантові як втіху за не надто вдалу зустріч. Випадок чи доля? «Рокетмен» іноді здається казкою, де діють вищі за наше розуміння сили.

Крім натхнення, «Рокетмен» дарує фантастичне відчуття свободи. Від славного вечора у «Трубадурі» та шаленого «Crocodile rock», крізь всі випробування і конфлікти, неймовірної «Goodbye yellow brick road», до життєлюбної «I’m still standing» і світлої та такої легкої «Love me again» на титрах, під яку неможливо не танцювати. Можна сказати ще так багато – про шикарну акторську гру (хто чекав такого від Меддена – може йому не Бонда грати, а меганегідників?), про відтворення шаленої атмосфери сімдесятих, про казкові костюми… Але все це краще побачити. І почути.