Одужання кіноголіка або Ефект Абрамса-Джонсона

Будь-яка залежність – то не є гуд, будь-яка залежність погано впливає на особистість, нічний сон та апетит, зараз я вам розкажу, як Джей Джей Абрамс зцілив мене від затятого кіноголізму за допомогою своїх прекрасних творів! То справжнє диво, браття! Роками кіноголізм затягував мене все глибше, я була готова платити за нову дозу вражень, касири всіх кінотеатрів міста знали мене і питала «Як завжди, 4 ряд?». Та прийшов Абрамс, зняв продовження «Зоряних війн» і сталося диво: ось виходить «фінал грандіозної і величної саги» - остання серія продовження «Зоряних війн», яке знімали вже без Джорджа Лукаса, а я фізично не можу змусити себе піти подивитися на це, хоча я схиблена на фантастиці з дитинства і на «Зоряних війнах» зокрема. Що можна зробити із запеклим фанатом кіно, щоб у різдвяний сезон він сам відмовився від фантастичного блокбастера?

 

Звичайно, перш за все мені можна закинути цей самий фанатизм: новий режисер щось поміняв у сюжеті, а ти тепер ревнуєш до класичної історії, і як взагалі можна придовбуватися до розважального кіно - це ж атракціон! Але у Лукаса також був атракціон, «Зоряні війни» - це казка: із принцесами, лицарями, злими чародіями, чудовиськами, а ще з космічними кораблями і бластерами. І Лукас теж робив саме комерційне кіно – видовищне, яскраве, динамічне, саме звідти виросла сучасна школа спецефектів. Все, зроблене Лукасом, відрізняється від оцієї незграбної спроби продовження як феррарі від дерев‘яного воза. Оця кострубата штука не їде. У неї є всі можливі інструменти – спецефекти вже сягнули захмарних висот, те, що у 80-их клепали руками, тепер малюють на комп‘ютері; мішок грошей від студії - Дисней може запросити будь-яких зірок і вони зіграють натурально Шекспіра, права на франшизу викуплені, всі карти, флеш-рояль. Та виявляється Лукас використовував ще щось.

Страшний секрет: він думав. Обмірковував сюжет. Планував розвиток головного героя. Вивчав образи, на яких будується міфологія. Вводив метафори. Отака халепа: у розважальному комерційному кіно для дітей та підлітків режисер заклав у використані образи метафоричні значення. Будував казку за законами мистецтва. Тому його фільми запросто прибирають до рук нову аудиторію вже з інших поколінь, які вже і новіші спецефекти бачили, і живуть в іншому ритмі, а для них Дарт Вейдер все одного найкрутіший. Оця бригада, що взялася за продовження, чомусь думає, що метафоричність – зайва річ, все на поверхні, або глядач загубиться. Спочатку здається, що вони обрали виграшну стратегію – розвивати вже знайомих героїв, далі можна рясно розсипати деталі і натяки та цього глядачеві вистачить. Таке вони утнули із Ханом Соло – і примудрилися створити неймовірно нудне кіно про колись колоритного і яскравого персонажа. Біда у тому, що ці герої творилися за іншими принципами, вони не пласкі, вони всі працювали на якусь ідею, закладену загалом в історію, то ж варто було її згадати. Шість глав автор розмірковував над вибором між добром і злом – показував, що він особистий, не залежить від походження, оточення, обставин, від будь-чого. І коли після цього з вуст персонажа звучить фраза «Це все гени Вейдера» - це куля в лоба і одному фільму, і всій серії, новий режисер або не розуміє образи, на яких побудована історія, або свідомо їх ігнорує.

Абрамс знатно потоптався в усіх культових серіях у Голівуді: «Стар Трек», «Місія: неможлива», нещасні «Зоряні війни». І звичайно його стрічки мали комерційний успіх – на них працювала репутація цих історій. Репутація – єдине, що їх рятувало. Якщо Дисней таки має наміри доручити комусь долю «Зоряних війн» - заради всього святого, хай це буде хтось із фантазією!