Страшні часи настали, марно бідному кіноманові заглядати до афіші - всі пристойні прем’єри відклали на майбутнє, наприклад, “Кінгсмен” переїхав аж на лютий наступного року, а груднева прем’єра “Дюни” опинилася під питанням. Єдиний, хто наважився вийти в люди - це Нолан і його “Тенет”. Історію позиціонували як разблокбастерний блокбастер із запаморочливими спецефектами, зірками та шаленим екшеном. Але чомусь ця сила і велич досі зібрала по всенькому світу лише 239 мільйонів з бюджетом у 205. Дивина - у Нолана купа фанатів і добрий екшен з перегонами і бійками завжди на часі (он “Форсаж” вже на серіал перетворився). Народ мав “зголодніти” за гарними блокбастерами, на великому екрані все вибухає значно вибуховіше, ніж на твоєму ноуті. Тим більше обіцяли показати, як знімальна група заради мистецтва роздовбала справжнісінький літак. Але щось пішло не так.
Людина, яка півроку сиділа вдома, будуючи башточки з туалетного паперу та читаючи страшні новини, хоче, щоб її приголубили, розвеселили, почухали за вушком та запевнили, що все буде добре: зомбі повиздихають, Бред Пітт знайде вакцину, а Брюс Вілліс підірве метеорит і піде на захід сонця із блондинкою в бікіні. “Тенет” натомість із серйозною пикою намалював схему формату аймакс зі стрілочками, рівняннями та показниками. Навіть славетний справжній літак вибухнув якось спокійно, врівноважено, щоб когось часом не потурбувати. Та сама людина, яка за півроку навчилася робити попкорн з гречки, почувається, немов у клубі замість обіцяного стриптизу на сцену виперся лектор, тверезий та одягнений, і читає якусь доповідь ламаною молдавською - нічого не зрозуміло, але інколи виходить навіть кумедно.
Десь посеред звичайного мирного року, між коміксом, черговим “Форсажем” і комедією з Адамом Сендлером, “Тенет” був би королем сезону. Йому б вибачили і пласких персонажів (автору вже й імена вигадувати ліньки, оце протагоніст і баста), і незграбне жонглювання жанрами (взагалі у нас фантастика, але 2 години буде квазібондіана, в кінці швиденько розберемося з тією фантастикою). Насправді саме у бондіані така мудрована концепція чудово лягла б в сюжет - саме у пригодах Бонда завжди любили використовувати максимально абсурдні ідеї поневолення або знищення світу. Але історії про джентльмена на службі Її Величності завжди відрізнялися здоровою порцією іронії, а Нолан та іронія чи якийсь гумор взагалі не сумісні, тому навіть ці 2 години виходять лише пародією, наслідуванням Бонда зі смертельно серйозним обличчям.
Певним чином ця чортова епідемія вплинула і на мистецтво також: нам знову потрібні казки, фантастичні, але впізнавані, нові, але на ті самі вічні сюжети, цікаві та зрозумілі, з яких можна напитися емоцій, немов свіжої води. Але до Нолана марно ходити за емоціями - коли поруч немає гарного сценариста, як було у “Темному лицарі”, Нолан малює графік та кличе публіку ним помилуватися. Цього разу навіть не покликали до купи живого фізика, який все це мав виправдати (бо на закони фізики воно не налазить). Але й додавати якісь милі речі типу живих героїв із походженням та мотивацією і цікавих діалогів не стали - а нашо воно до графіка?
Немає коментарів:
Дописати коментар