Одужання кіноголіка або Ефект Абрамса-Джонсона

Будь-яка залежність – то не є гуд, будь-яка залежність погано впливає на особистість, нічний сон та апетит, зараз я вам розкажу, як Джей Джей Абрамс зцілив мене від затятого кіноголізму за допомогою своїх прекрасних творів! То справжнє диво, браття! Роками кіноголізм затягував мене все глибше, я була готова платити за нову дозу вражень, касири всіх кінотеатрів міста знали мене і питала «Як завжди, 4 ряд?». Та прийшов Абрамс, зняв продовження «Зоряних війн» і сталося диво: ось виходить «фінал грандіозної і величної саги» - остання серія продовження «Зоряних війн», яке знімали вже без Джорджа Лукаса, а я фізично не можу змусити себе піти подивитися на це, хоча я схиблена на фантастиці з дитинства і на «Зоряних війнах» зокрема. Що можна зробити із запеклим фанатом кіно, щоб у різдвяний сезон він сам відмовився від фантастичного блокбастера?

 

«Доктор Сон»: діти, демони і котик

Стівену Кінгу або дуже щастить з екранізаціями, або страшенно не щастить. Або «Сяйво» і «Воно», або кострубата «Темна вежа» чи «Таємне вікно», такої собі прийнятної серединки чомусь не буває. А тут треба продовжити Кубріка. Замінити Ніколсона. Ото «веселе» завдання для режисера! Та якщо книга вже має продовження - варто ж спробувати. Напевно Майк Фленаган щось зловив у своєму попередньому досвіді із творчістю Кінга або в інших фільмах жахів - диво трапилося, фільм вийшов чудовим і Квентін Тарантіно навіть включив «Доктор Сон» у свій рейтинг найкращих картин 2019 року!

"Мандалорець": десь у дикій галактиці

Серіал «Мандалорець» від Диснея можна насправді назвати «Нова надія», бо саме на телебаченні раптом з‘явилася та сама справжня магія далекої галактики. Влучно використовуючи стилізацію, цитування жанрових прийомів, образів і сюжетів, немов той Тарантіно, Джон Фавро створив справжній фантастичний вестерн. Колись у фільмах Леоне та Куросави шукав натхнення Лукас, тепер вони відбилися у популярному серіалі, який створює власний міф, власного героя і захоплює глядача, як колись перші «Зоряні війни». Лише «Бунтар» свого часу спробував щось подібне – цілком нові герої, нові обставини та сувора стилістика воєнного фільму, це було ризиковано, а результат вийшов справді цікавий.

При цьому хитрун Фавро неймовірно вдало поєднав риси найхаризматичніших персонажів «Зоряних війн» - Дарта Вейдера та Хана Соло. По-перше, він одягнув свого героя у броню та непроникну маску і створив ореол таємничості. Моменту, коли стрілець її зніме, глядачі будуть чекати, як діти на Різдво. Здається, це буде заважати – як має грати нещасний актор, коли навіть його носа з-під того залізного відра не видно, а голос чути через передавач. Та насправді головне, щоб сам режисер розумів, які емоції він хочете транслювати певною сценою, і тоді можна створити картину за допомогою пластики рухів, світла та музики. У перших серіях мисливець майже весь час ще й мовчить – і це не просто не заважає, це працює на загальний образ! Також у самотнього стрільця є власна музична тема, точно як у Вейдера, виразна і впізнавана із перших нот. Шведський композитор Людвіг Йоранссон, її автор, не дарма вже має Гремі, він вдало вловив характер і надав композиції атмосферності виразним ритмом. Щодо спадку від Хана, тут мандалорець отримав романтичний статус особи поза законом і цинічний характер, що неодмінно зміниться в процесі, бо звичайно ж знайдеться персонаж, який пробудить у ньому ніжні почуття.

«Мідвей»: історія та Еммеріх

«Справжнє чоловіче кіно!» - впевнено заявила мені одна рецензія на «Мідвей» Еммеріха. «Справжня китайська мішанина!» - бурмотіла я, залишаючи кінотеатр. І це ж десь правда, тут дійсно багато справжнього: у фільм запхали максимальну кількість реальних фактів, але не завдали собі клопоту побудувати з них притомну оповідь, тому історія про важливу та величну битву отримала собі хаотичний бойовик замість пристойного історичного епіка.

Після трагічного нападу на Перл-Харбор розвідник Едвін Лейтон дає собі слово, що ніколи в житті так фатально не помилиться. Його другові шифрувальнику Джозефу Рочфорту вдається зламати шифр японців та отримати важливу інформацію – готується атака на новий об‘єкт. Лейтон думає, що це Мідвей, і намагається переконати в цьому командування. Насувається битва, грандіозна і відчайдушна.

"Чорний ворон": початок

Якби я вміла малювати комікси – а це ой як непросто – цього разу повернувшись із кінотеатру, я б хутко взялася за історію із новим супергероєм, навіть таємне ім‘я вигадувати не потрібно, Чорний ворон. Можна ще додати надприродні здібності і костюм. Бо мені перша частина фільму за книгою Василя Шкляра справді десь нагадала оріджин (або походження) якогось героя DC (на Марвел то занадто похмуро), такий собі «Бетмен: початок». Ось героїчне минуле, романтична лінія, трагічна трансформація (вночі, під дощем - точно DC), містичні союзники – всі складові для супергеройської історії. Цей візуально багатий фільм цілком вартий ще й свого графічного роману.

«Вальгалла»: у лісі, лісі темному

Інколи я сварюся на наші фільми, які буває виглядають не дуже сучасно – хто ж так знімає зараз, у 21 столітті, ну це ж якісь вісімдесяті! Виявляється, що ми не виключення, меланхолійні скандинави он можуть знімати так само неквапно і просто, не занадто звертаючи увагу на динаміку та ритм чи якісь незвичайні плани. А ще вони дуже іронічно ставляться до богів і з любов‘ю до природи. Квитки на фільм «Вальгалла» мені дісталися у подарунок, мабуть я мала побачити оце просте старомодне кіно і пересвідчитися, що така манера існує, живе і процвітає, це факт.

Певним чином у простоті цього фільму втілилася така собі північна філософія – живи і не ускладнюй, тут є тільки природа, боги і люди (останні дуже схожі між собою, люблять пити-їсти-розважатися, тільки боги ще мають якісь магічні приблуди). Фактично і проблеми почалися через те, що боги повпивалися і забули про людей, а дівчинка, яка була у них за служницю, розворушила цей гендель та влаштувала богам бійку із сусіднім племенем надприродних істот. Також від цих неуважних веселих алкоголіків втік гігантський вовчик, який має спричинити той самий Рагнарьок, та тут він встигне тільки познайомитися із головною героїнею, яка любить таких великих песиків і природу взагалі.

Головним богом у цій історії є навіть не похмурий Одін, схожий на крука – головна тут природа: вона містить всі ті містичні сили, які дозволяють богам витворяти різні штуки, це колиска життя і для богів, і для людей. Хоча природні ландшафти тут знімають доволі просто, загальними планами, тільки інколи концентруючись на деталях, основним чином враження справляє світло, м‘яке тепле чи густе та холодне. Навіть у казці таким витребенькам як спецефекти не відводять провідної позиції, вони з‘являються дуже дозовано і не надовго, веселковий міст та блискавки Тора скоріше вдало підкреслюють момент, ніж вражають. Вирізняє фільм насправді колоритний каст – загрозливий Одін, дещо схожий на Крістофера Лі, розбишака Тор, чорнявий Локі, не схожий на інших, і симпатична головна героїня, яка дуже впевнено почувається серед богів і сама вирішує, що варто робити у певній ситуації. Дівчата рулять!