Is this just fantasy?

Справді цікавий фільм, заснований на чийсь історії життя, можна зняти або розповідаючи несподівані факти, або обравши окремий епізод і зосередившись на гострому емоціональному конфлікті. Так, наприклад, є вже кілька фільмів про Стіва Джобса, а справді запам‘ятався варіант Денні Бойла, де режисер не каже, в якому гаражі той щось розробляв чи де й на кого вчився, де показані три гострі ситуації, конфлікти, сварки та з‘ясування стосунків – із дружиною, дочкою, другом, колегами - це розкриває і історію персонажа, і його формування характеру та трансформацію. Що оберуть для фільму про Queen – це питання мене бентежило і визначитися з намірами було важко: від «не буду дивитися» до «не маю права пропустити».

Хоча режисером став Браян Сінгер, який відзначився у різних жанрах і має цікаву фільмографію, сумно визнати, що кіно вийшло нецікаве. З історії такої яскравої рок-групи чомусь зробили дивну і доволі мляву мелодраму. Так, музиканти Queen не відкушували голови живим мишам на сцені, не вгашувалися наркотиками до напівсмерті і не кидали групу зі скандалом – сценарист мабуть знудився і вирішив їм намалювати цікавіше життя!
І ось виявляється, що для сольного альбому Фредді розвалює групу, Роджер кричить, що він всіх продав за дикі гроші, всі неприємності створює поганець-продюсер, а якщо б дехто вчасно одружився… Вибачте, це точно про Queen? Так, ось хлопці створюють групу, знімають студію і записують «Bohemian rhapsody» (це найкраща і справді варта перегляду частина фільму). Насправді глядачу знову і знову намагаються розповісти щось про групу, та обирають для цього дивну форму. Так скандал через сольний альбом здається створений саме для того, щоб згадати справжні професії членів групи та факт, що «з нас розпочалося MTV». Справді варто було створювати цілий фільм, щоб звести його до статті з вікіпедії?

Та ось талановитий Рамі Малек, він чудово передає фірмові рухи Фредді на сцені (хоча у гримі він все одно більше нагадує юного Міка Джаггера). Але є важлива і помітна для прихильника відмінність: почувається на цій самій сцені герой по-іншому. Будь-який виступ Фредді вражає відчуттям свободи, впевненості, фантастичної енергії, можна припустити, що це він і відчував. Герой Малека на сцені відверто нервує. Коли це додається до численних змін фактів, остаточно втрачається відчуття, що ти дивишся історію саме про британський рок-гурт Queen. На щастя музики у фільмі багато, вже через це тобі не шкода витраченого часу. Але це не історія Queen, це здається щось з іншої опери.