"Смерть і життя Джона Ф. Донована": кіноживопис

Драма Ксав‘є Долана «Смерть і життя Джона Ф. Донована» вийшла в прокат у компанії бурхливих літніх блокбастерів. Цікавенний ефект: коли фільму бракує довершеності та гармонії, коли він пристрасно експлуатує прийом, який ти так не любиш (ці крупні плани!), але він залишає тебе у задумі і спливає у свідомості знову і знову окремими кадрами, сценами, загальним настроєм. Що працює у цій історії? Інтимність оповіді? Робота оператора? Акторська гра? Варто було вперше за довгий час піти в кіно не на бойовик чи фантастику, а на відвертий арт-хаус, щоб відкрити для себе Ксав‘є Долана знову, на великому екрані. Виявляється цей сюжет запозичений із реального життя: хлопчиком, що писав листа зірці, був сам Долан, а актором – Леонардо Ді Капріо, хоча їхнє подальше листування – вже продукт уяви і привід для розвитку історії.

Одним із козирів фільму є виняткова акторська гра, натхненна і щира. Крім яскравого юного Джейкоба Трембле, тут ціла компанія фантастичних актрис - С‘юзен Сарандон (ці очі!), Наталі Портман, Кеті Бейтс, Тенді Н‘ютон. Мабуть саме тому, через таку вишукану натуру, обрана манера зйомки не дратує. Камера милується персонажами, ловить світло, яке підкреслює їхню красу, обирає гарні ракурси. Виходить не історія життя, як обіцяє назва, а фільм-портрет, намальований передусім крупними планами, де ти бачиш усе, кожну зморшку, кожну веснянку, і перш за все очі, які відбивають всі відтінки почуттів.

Наскільки вдало із головною роллю впорався Кіт Гарінгтон – оце для мене стало відкриттям. Серіали «Гра престолів» та «Порохова змова» створювали враження, що цей хлопець справді гарний – аж поки мовчить. Будь-який епізодичний поганець із відомої фентезійної історії здавався цікавішим, ніж Джон-півтора-вирази-обличчя. Та от виявляється, що є режисер, який змусив Кіта не просто класно грати, а жити у кадрі!

Якщо тебе підкорюють візуальна та драматична складові фільму, манера побудови оповіді викликає відчуття дисгармонії, розмитості, невизначеності. Здається, одну з ідей Долан так і не обрав за лейтмотив, хоча всі вони могли б існувати поруч, підкреслити та розвинути основну думку. Одностатеве кохання? Так. Обожнювання і втрата кумирів? Звичайно. Стосунки з родичами? І це також. Мінливість слави? Авжеж. Початковий варіант фільму тривав близько чотирьох годин, його відкладали та перемонтовували, забагато у ньому сплелося і поєдналося. Та навіть у такій формі ця хистка історія ловить увагу, викликає цікавість, розуміння, співчуття. Можливо це через любов режисера до людей? Судячи з висловлювання Долана, він любить просто спостерігати – і пропонує це і нам: «I love everything about people. It's always been a passion for me to observe».