Гра у фан-сервіс: що втратила «Гра престолів»

«Гра престолів» - це феномен, навіть після такого фіналу, на екрані розгорнувся цілий живий всесвіт, порівняння тут можливе хіба зі Середзем‘ям. Серіал показав одних із найпрекрасніших драконів у кіно – живих, небезпечних і красивезних! Поруч можна поставити тільки красунчика Смога (найкраща роль Камбебетча, як на мене). Серіал подарував нам класних акторів у яскравих образах (от Хал Дрого хоч і прожив недовго, та вже вистачило на пропуск до світу DC!). Складний сюжет із багатьох гілок, що сплітаються і розходяться, дозволяв обрати собі героя на свій смак, від містичної подорожі в пошуках просвітлення і набуття над здібностей до історії помсти. Трансформація героїв вирулювала сюжет на нові рейки і захоплювала. Якщо Пітер Джексон для свого кіно всесвіту обрав величні тони, ця історія зачарувала своєю хоробрістю, тут можливий будь-який сюжетний хід і ніхто з персонажів не має імунітету невмирущості (добре їх багатенько і будь-хто може перемітитися на шахівниці сюжету у центр). Та врешті решт історія підхопила вірус, який загрожує тривалим проектам.

"Інтерв‘ю з Богом": тишком-нишком

Мого улюбленця Мела Гібсона (так, пияка і хулігана) люблять критикувати за надмірність у фільмах, які він знімає вже як режисер. Кров рікою, тортури крупним планом, що аж млосно, потрощені трупи, по яких лазять щури, страшне, так? Мабуть через це його вражаючий «Hacksaw ridge» не поставлять поруч із «Врятувати рядового Райана» (хоча я краще копну його за структуру історії, яка могла б бути вдалішою). Як на мене, це не бажання схрестити інші жанри зі слешером, це свідомий вибір художнього методу відповідно до темпераменту творця – Гібсон сам такий, надмірний і буйний, мабуть він просто розповідає історію так, щоб вона вразила його самого. Хтось заперечить, що його «Страсті Христові» дійсно вражають? Але цей метод не просто не популярний серед митців, що обирають християнську проблематику, навпаки, я знову і знову зустрічаю дивну помірність.